Міжнародні документи з питань прав інвалідів

1. Декларація про права інвалідів, проголошена ООН 9 грудня 1975 року (витяг)
2. Інваліди повинні користуватися всіма правами, викладеними у чинній Декларації. Ці права повинні бути визнані за всіма інвалідами без будь-який виключень і без розходження і дискримінації по ознаці раси, кольору шкіри, статі, мови, віросповідання, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, матеріального становища, народження або будь-якого іншого фактора, незалежно від того, чи відноситься це до самого інваліда або соціального походження, матеріального становища, народження або будь-якого іншого фактора, незалежно від того, чи відноситься це до самого інваліда або до його або її родині.
3. Інваліди мають право на медичне, психічне або функціональне лікування, включаючи протезні й ортопедичні апарати, на відновлення здоров’я й положення в суспільстві, на освіту, ремісничу професійну підготовку і відновлення працездатності, на допомогу, консультації, на послуги по працевлаштуванню й інші види обслуговування, що дозволять їм максимально виявити свої можливості й здібності й прискорять процес їхньої соціальної інтеграції або реінтеграції.
4. Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів, прийняті резолюцією 48/96 Генеральної Асамблеї від 20 грудня 1993 року.

(не обов’язкові до виконання, проте, як норми міжнародного права можуть дотримуватись різними країнами, слугувати основою для формування політики кожної держави-члена ООН щодо інвалідів)

Правило 6. Освіта.

Державам варто визнавати принцип рівних можливостей в області початкової, середньої та вищої освіти для дітей, молоді й дорослих, які мають інвалідність, в інтегрованих структурах. їм мають забезпечувати, аби освіта інвалідів була невід’ємною частиною системи загальної освіти. Відповідальність за освіту інвалідів в інтегрованих структурах варто покласти на органи загальної освіти. Варто забезпечити, аби питання, пов’язані з освітою інвалідів, були складовою частиною національного планування в області освіти, розробки навчальних програм і організації навчального процесу.

1. Навчання в звичайних школах припускає забезпечення послуг перекладачів і інших належних допоміжних послуг. Варто забезпечити адекватний доступ і допоміжні послуги, покликані задовольняти потреби осіб із різними формами інвалідності.
2. До процесу освіти на всіх рівнях варто залучати батьківські групи й організації інвалідів.
3. У тих державах, де освіта є обов’язковою, її варто забезпечувати для дітей обох статей з різними формами і ступенями інвалідності, включаючи найважчі форми.
4. Особливу увагу варто приділяти наступним особам: а) дітям наймолодшого віку, які є інвалідами; б) дитятам-інвалідам дошкільного віку; в) дорослим-інвалідам, особливо жінкам.
5. Для забезпечення інвалідів можливостями в області освіти в звичайній школі держави мають: а) мати чітко сформульовану політику, що розуміється і приймається на рівні шкіл і в більш широких межах громади; б) забезпечити гнучкість навчальних програм, можливість вносити в них доповнення й зміни; в) надавати високоякісні навчальні матеріали, забезпечити на постійній основі підготовку викладачів і надання їм підтримки.
6. Спільне навчання й громадські програми варто розглядати як додаткові елементи економічно ефективної системи навчання й професійної підготовки інвалідів. У рамках національних програм, в основі яких лежать програми громад, варто заохочувати громади використовувати і розвивати їхні ресурси з метою забезпечення освіти для інвалідів на місці.
7. У випадках, коли система загальношкільної освіти все ще не задовольняє адекватним чином потреби усіх інвалідів, можна передбачити спеціальне навчання. Воно повинно бути спрямоване на підготовку учнів до навчання в системі загальношкільної освіти. Якість такого навчання повинна відповідати тим же стандартам і цілям, що і навчання в системі загальної освіти, і повинно бути тісно з ним зв’язано. Для учнів-інвалідів потрібно як мінімум виділяти ту ж частку ресурсів на освіту, що й для учнів, які не є інвалідами. Державам варто прагнути до поступової інтеграції спеціальних навчальних закладів у систему загальної освіти. Як відомо, в даний час спеціальне навчання, можливо, є в ряді випадків найбільш прийнятною формою навчання деяких учнів-інвалідів.
8. Через особливі комунікативні погреби глухих і сліпоглухонімих, можливо, доцільніше організовувати їхнє навчання в спеціальних школах або спеціальних класах для таких осіб або в спеціальних групах у звичайних школах. Зокрема, на початковому етапі особливу увагу необхідно приділяти навчанню, що відповідає культурним особливостям, що призведе до ефективного оволодіння навичками спілкування й досягненню глухими або сліпоглухонімими максимальної самостійності.
9. Саламанкська декларація про принципи, політику та практичну діяльність у сфері освіти осіб із особливими погребами (прийнята на Всесвітньою конференцією з питань освіти осіб з особливими потребами: доступність і якість, 7-10 червня 1994 року, не обов’язкова до виконання, це декларація про принципи і наміри майбутнього розвитку освіти до реалізації яких повинні прагнути всі країни)

«…Знову, заявляючи про право на освіту кожної людини, у тому вигляді, в якому воно зафіксовано в Загальній декларації прав людини 1948р., і знову підтверджуючи зобов’язання всесвітнього співтовариства на Всесвітній конференції по освіті для всіх 1990 року забезпечити це право для всіх, незважаючи на індивідуальні розбіжності, знову нагадуючи про декілька декларацій Організації Об’єднаних Націй, у результаті яких у 1993 році були прийняті Стандартні правила Організації Об’єднаних Націй забезпечення рівних можливостей для інвалідів, у яких до держав звертається заклик забезпечити положення, при якому освіта інвалідів була б невід’ємною частиною системи освіти.

Ми вважаємо іі урочисто запиляємо про те, що особи, що мають, особливі потреби в області освіти, повинні мати доступ до навчання в звичайних школах, що повніші створити їм умови на основі педагогічних методів, орієнтованих у першу чергу на дітей з метою задоволення цих потреб, звичайні школи з такою інклюзивною орієнтацією є найбільш ефективним засобом боротьби з дискримінаційними поглядами, створення сприятливої атмосфери в громадах, побудови інклюзивного суспільства і забезпечення освіти для всіх; більш того, вони забезпечують реальну освіту для більшості дітей і підвищують ефективність і в кінцевому рахунку рентабельність системи освіти.

Ми закликаємо також міжнародне співтовариство, зокрема: схвалити підхід, що полягає в навчанні в інклюзивних школах, а також надати підтримку розвиткові освіти осіб з особливими потребами як невід’ємну частину всіх освітніх програм».

З вищенаведених міжнародних документів можна зробити висновки, що право на освіту є одним з основних прав людини; право на освіту осіб з особливими потребами має гарантуватися без дискримінації чи будь-яких обмежень; держава має визнавати принцип рівних можливостей у сфері початкової, середньої і вищої освіти для дітей, молоді і дорослих, які мають інвалідність, в інтегрованих структурах; система спеціальної освіти повинна розвиватись в напрямку формування інклюзивної моделі освіти.